Потрібно зустрічатися з молоддю, спілкуватися з нею, використовуючи для цього різні засоби – роздаткові матеріали, усе, що може популяризувати галузь. Показувати, що агробізнес – дійсно високотехнологічний і конкурує в цьому плані з будь-яким іншим напрямком. Наприклад, ми в «Укрлендфармінг» починаємо таку профорієнтаційну роботу з дітьми з дошкільного віку. Для них ми підготували розмальовки з профорієнтаційним матеріалом, завдяки чому починаємо відкривати для них світ аграрних професій. Для школярів молодших класів ми влаштовуємо «День маленького фермера» - запрошуємо їх на наші підприємства, знайомимо з працівниками, показуємо ферми, безпілотну високотехнологічну техніку. Все це супроводжується грою з аніматорами, розвагами і квестами - діти в ігровій формі отримують уявлення про роботу в агробізнесі. Для школярів старших класів ми випускаємо щоденники з інформацією про аграрні професії і переліком освітніх закладів, де можна здобути аграрну професію. Провідну роль у створенні позитивного іміджу і перспективності аграрної галузі має відігравати держава. Необхідно підтримувати молодь на селі – розвивати інфраструктуру, сільську медицину, освіту, створювати елементарні побутові умови, які наразі відсутні у більшості сіл. Але, у першу чергу, держава має створити інформаційне поле у вигляді соціальної реклами. Тому що зараз ми з усіх сторін чуємо про те, як добре навчатись та працювати за кордоном, які можливості для цього існують. При цьому дослідження показують, що з молоді, яка поїхала вчитися за кордон, лише 6% готові повернутися назад, а 20% ще вагається. І, на мою думку, якщо правильно побудувати інформаційне поле щодо професійних можливостей в Україні, ця молодь ще може повернутися.

Я не скажу, що тенденції щодо пошуку працівників у цій сфері за останні п’ять років значно покращилися. Мені було прикро чути від студентів одного із навчальних закладів із підготовки фахівців для роботи на елеваторах, що вони не збираються працевлаштуватись за фахом. Ця ситуація погіршується ще й тим, що молодь їде за кордон у пошуках кращих умов. На жаль, український агросектор не може конкурувати за рівнем заробітних плат з іншими країнами. Або ж, якщо студенти поїдуть на навчання з села в обласний центр, або у столицю, більшість з них по закінченню навчання не захоче повертатися назад у село. І питання тут не в заробітних платах, а у комфорті та якості життя. 

Кадровий голод, пов’язаний із відтоком кадрів, в Україні досить серйозний. Порівняємо статистику за січень минулого року з січнем цього року. Я спеціально беру січень, тому що це місяць затишшя на ринку праці, коли і сезонних працівників ще не беруть на роботу, і пошукачі ще не звільняються, бо святкують. Ми бачимо, що на десять вакансій минулого року був 91 претендент, а цього - лише п’ять. Це - шалений розрив і показник шаленого кадрового голоду. В той же час, у нас 17% безробітних саме серед молоді на селі – парадокс. 

Найбільш дефіцитні у нас трактористи. Середній вік тракториста – більше п’ятдесяти років. Молодих трактористів приходить дуже мало. Наступна когорта – це водії вантажних автомобілів. Їх середній вік також досить високий – сорок плюс. Ми розуміємо, що ці посади могла б займати та велика кількість переважно чоловічого населення, яка зараз без роботи стоїть у центрах зайнятості. Також є недостача працівників напрямку тваринництва. Вимоги до них зросли - раніше оператором машинного доїння міг працювати будь-хто, але зараз технології стали такими досконалими, що вже треба знати основи зоотехніки і ветеринарії. Не вистачає лікарів ветеринарної медицини і зоотехніків. Ще в Україні існує дефіцит компетентних управлінців. Більшість керівників в аграрній галузі - це люди віком сорок плюс і, зазвичай, працівники, які починали свій професійний шлях з найнижчих ланок. Вони гарно виконували роботу на місцях, тому отримували підвищення, але саме навичок управління їм часто не вистачає.