Інтерв'ю Олега Бахматюка Економічній правді від 31 січня 2022 року

Свого часу з Відня імперією розміром у півсвіту управляла королівська династія Габсбургів. Наразі мистецтво дистанційного керування бізнесом з цього міста опановує і декілька українців. Один з них – український мільярдер Олег Бахматюк, чиї активи зосереджені в аграрній групі "Укрлендфармінг".

Бізнесмен знаходиться у столиці Австрії не з власної волі. Він уже 2,5 роки воює з Національним антикорупційним бюро (НАБУ), яке звинувачує Бахматюка "у заволодінні 1,2 млрд грн стабілізаційного кредиту, наданого у 2014 році належного йому VAB Банк".

Герой інтерв’ю категорично спростовує існування фінансових зловживань, які наводяться у згаданому кримінальному провадженні. Утім його спростування аж ніяк не впливають на рішення Вищого антикорупційного суду, який ще у 2020-му присудив заочний арешт власнику "Укрлендфармінгу".

"Ситуація, через яку я був вимушений виїхати з України, була для мене неочікуваною. Чесно, не думав, що ця війна буде такою довгою", – на підвищених тонах реагує на відповідні питання Бахматюк.

Але ще більше його дратує повна відсутність розуміння майбутнього, адже за останні кілька років Бахматюк не раз пропонував українській владі найрізноманітніші конструкції "перемир’я", і жодна з них не була прийнята.

Здавалось би: живи в Австрії, а "Укрлендфармінгом" нехай керує менеджмент. Але для Бахматюка повернення в Україну це не просто забаганка. Його група потопає в боргах, яких сьогодні налічується більше ніж 2 мільярди доларів.

Вся ця сума вже прострочена, і групу не рвуть на шматки лише тому, що герой інтерв’ю не втомлюється обіцяти кредиторам швидке вирішення своїх проблем в Україні.

Втім, у всякого терпіння є своя межа. "Є більш агресивні кредитори, є менш агресивні. Але всі вони вже втомились", – запевняє Бахматюк.

Він не приховує, що може вийти з піке, лише якщо позбудеться звинувачень НАБУ. Саме вони є тією перешкодою, через яку "Укрлендфармінгу" вже котрий рік перекритий фінансовий кисень: з групою, на власнику якої стоїть штамп клієнта Антикорупційного бюро, не бажає мати справу жоден іноземний банк.

Нижче про те, як Олег Бахматюк воював з групою Дмитра Фірташа за облгази, під чиїм тиском погодився перейти в аграрний бізнес з енергетичного. А також про перемовини з командою Володимира Зеленського та небажання позбавлятись "Укрлендфармінгу" за безцінь.



Про перший бізнес, партнерство з групою "Континіум" та війну з Фірташем

— З чого і коли почався ваш бізнес?

— З кінця 94-го року. Я прийшов менеджером-адміністратором в компанію "КГД". Вона займалась постачанням газу підприємствам з шести регіонів України: Івано-Франківська, Закарпатська, Одеська, Тернопільська, Львівська та Чернівецька області.

— Чи відповідає дійсності інформація про те, що "КГД" була західноукраїнським філіалом широковідомого газового трейдера "Ітера" (російська нафтогазова компанія, заснована у 1992 році, яка з 2013 року контролюється "Роснєфть")?

— Коли я прийшов в цю компанію вона була нова й особливо нічого не мала. Я фактично був її сьомим співробітником після головного бухгалтера, двох спеціалістів з комерційного відділу, та трьох засновників компанії, на честь яких вона і мала назву: Куліковський, Гаврильцев і Дармограй.

Що стосується "Ітери", то в ті часи у неї по Україні було створено 12-14 своїх регіональних представників-дистриб’юторів. "КГД" – один з них. Компанія стала постачальником газу для порядку 4 тисяч різнопланових підприємств.

— Чим ви займались в цій компанії?

— Після того, як попрацював там 3 місяці, виявив бажання стати менеджером комерційного відділу цієї компанії. За наступні 7 років я отримав величезний досвід, бо фактично об’їздив весь Радянський союз: Казахстан, Туркменістан, Азербайджан, Грузію.

На той час в торговельному процесі гроші фактично були відсутні. Був бартер.

І я займався побудовою цих ланцюгів. Умовно: брав на українському комбінаті шифер, міняв його тут на мило, мило на порошок, а порошок відправляв в Туркменістан очікуючи за зворотне постачання газу під зобов’язання "Ітери" з Москви.

Фото Економічної правди

— Чи правильно розуміти, що завдяки цим операціям "КГД" вже тоді оперувала мільярдами?

— Вона оперувала сотнями мільйонів доларів і це були величезні гроші. Але потрібно розуміти, що основну маржу забирала "Ітера", материнська компанія.

— Яка була ваша перша особиста компанія і чим вона займалась?

— Це був 2001 рік, коли я заснував "Прикарпатську фінансову корпорацію".

За рахунок добрих стосунків взяв в кредит 1 мільйон доларів в "Авалі" – банку за мене дав гарантію Степан Івахів. І я почав займатися продажем українських нафтопродуктів в основному на Угорщину та Польщу.

Купував паливо в основному на Дрогобичскому НПЗ (на той час контролювався групою "Континіум" нині покійного Ігоря Єремєєва, Степана Івахіва та Сергія Лагура – ЕП).

— Якщо рухатися по роках далі, то чи правильно розуміти, що наступним кроком за нафтопродуктовими операціями були облгази?

— Це скоріше нафтопродукти слідували за облгазами наступним кроком. Тому що було природно, коли ти продаєш газ, то спілкуєшся з керівниками та менеджерами розподільчих мереж (облгазами).

— Чи правда, що вам належало 6-7 облгазів?

— Почалось з того, що приблизно у 2002 році я купив 10% "Івано-Франківськгазу" – до мене подзвонив директор цієї компанії і сказав, що цей пакет продається за 300 тисяч доларів. Я йому кажу: "слухай, що мені ті 10%?". Він: "я тебе прошу, купи, тому що це потрібно для голосування на зборах акціонерів".

Річ у тім, що тоді держава мала в цьому "облгазі" 49%, і ці 10% були визначальними на зборах.

Так я купив і це був мій перший пакет.

Фото Економічної правди

— Чи правда, що окрім "Івано-Франківськгазу" ви були власником "Волинь-", "Закарпат-", "Львів-", "Чернівці-", "Вінниця-" і "Чернігівгаз"?

— Цими компаніями я володів разом з Єремєєвим. У його групи в облгазах було приблизно по 30%, у мене – приблизно по 20%.

Найдорожче ми купили пакет "Вінницяоблгазу" – за 3,5 мільйона доларів.

— Чи коректна інформація про те, що потім ви викупили частку групи Єремеева в облгазах?

— Так, це був 2006 рік. Тоді вони хотіли продати свою частку Фірташу.

— В інтерв’ю партнер Фірташа Іван Фурсін розповідав, що всі переговори по тодішній скупівлі облгазів по всій країні вів він. Відповідно, з вами в інтересах Фірташа теж домовлявся саме Фурсін?

— Так. Зараз в мене з ним навіть доволі добрі людські стосунки. А на той час вони були досить напруженими. Тому що у 2007 році група "Континіум" вирішила продати облгази Фірташу, але я відмовився продавати свою долю разом з ними.

Вони пробували переконати мене протягом кількох місяців, щоб мати змогу продати контрольні пакети акцій в компаніях. Але я сказав, що в мене інше бачення, і тоді у нас виникла напруга у відносинах.

Після того ми навіть певний час не спілкувалися, але ще з самого початку в мене з ними була домовленість про правило "першої ночі" (право першочергового викупу акцій, якщо партнер має намір вийти зі спільного бізнесу – ЕП). Я скористався цим правом, викупив частку "Контініума" у всіх спільних облгазах.

— Скільки ви тоді заплатили?

— Я не можу сказати, тому що ми з ними підписували угоду про конфіденційність. Обмежимося тим, що це десятки мільйонів доларів.

Я згріб все що мав, щоб розрахуватись з ними, але таким чином купив квиток на війну з групою Фірташа.

Фото Економічної правди

— Чи правда, що після цього за ініціативою команди Фірташа проти вас була порушена кримінальна справа, і що таким чином вони примушували вас продати газовий бізнес?

— Однозначно. Саме через це я ще тоді перевіз сюди (у Відень – ЕП) свою сім’ю.

— В чому полягала кримінальна справа, яку вони порушили?

— Вони вважали, що я допускав зловживання в процесі газифікації (будівництві нових мереж – ЕП) населених пунктів. Тоді цим займалась замгенпрокурора Корнякова.

Десь біля року я жорстко з ними воював, та на якомусь етапі ми з ними врешті домовились: вони викупили в мене колишню частку Єрємєєва в облгазах, але свою я зберіг і при цьому продовжив управляти цим бізнесом до 2010 року.

— До 2010 року тому що тоді президентом став Янукович, і група Фірташа просто вас "з’їла"?

— Коли Янукович прийшов до влади, я зрозумів, що мені з ними вже нема чого ловити: або треба було втрачати все, що я все вклав в ті облгази, або сідати й домовлятись.

З усієї їхньої команди найбільш конструктивним був Фурсін. Він сказав мені: "Олег, просто уходи, потому что ничего из этого не получится".

Я його послухав і у 2010 році остаточно вийшов з власників "облгазів". Не за ті гроші, що хотів, але їх було достатньо для того, щоб я пішов і почав вкладати в сільське господарство.

— Чи правда, що ваше знайомство з Фірташем відбулось саме під час переговорного процесу щодо продажу облгазів? Якого складу цей бізнесмен?

— Я не пам’ятаю як ми познайомились. Фірташ достатньо прагматичний чоловік, швидко приймає рішення, ефективний, хитрий. В принципі, договороздатний. Але те, що він сам собі на умі й він завжди один – це однозначно.

Фото Економічної правди

Про тост з якого почався аграрний бізнес, борги та земельну реформу

— Ще з тих часів ваші опоненти казали: Бахматюк використовує "облгази" як "дійну корову", вимиваючи з них всі гроші у свій аграрний бізнес. Прокоментуйте, будь ласка, це твердження.

— Завжди друзі кажуть багато, а вороги ще більше.

Однозначно, що гроші з газового бізнесу я направляв у аграрний. Але я брав тільки те, що мені належало – заробіток. Якби щось вимивалося, то були б якісь наслідки.

До речі, насправді аграрним бізнесом я не думав займатися.

— Як ви ним зайнялися?

— Був такий губернатор Івано-Франківської області Михайло Вишиванюк. Якось він мені дзвонить і каже: "Олег, приїдь". І я приїжджаю куди він сказав – в село Загвіздя на птахофабрику "Авангард".

Там вже знаходились Вишиванюк, його заступник по сільському господарству, представники банку "Фінанси і кредит", Пенсійного фонду, і керівниця цієї фабрики.

Перед ними накритий стіл з салом, пирогами, горілкою. З їхньої розмови я зрозумів, що фабрика "Авангард" раніше була великим підприємством, а зараз потопає в боргах. І тут Вишиванюк встає, і, звертаючись до керівниці птахофабрики, каже: "піднімаю стакан за те, що до вас прийшов інвестор".

На той час сукупна заборгованість фабрики була близько 450 тисяч доларів.

Я підізвав в сторонку Вишиванюка і кажу: "Михайло Васильович, можна я завтра ці гроші віддам керівниці фабрики, вона вирішить своє питання, а я поїду собі далі займатися своїм бізнесом?". Він каже: "ні, ти не зрозумів. Я був у Кучми, і Кучма сказав найти людей в регіоні, які зв’язані з енергетичним бізнесом, які будуть відновлювати сільське господарство до рівня, яке було при Радянському союзі. І я Кучмі сказав, що ти відновиш цю фабрику до мільйонного рівня".

Поступово я вник в бізнес яйця. Виявилось, що він досить цікавий – на той час десь на мільярд доларів в рік.

Ви знаєте, що на якомусь етапі "Авангард" стала другою компанією у світі за обсягами виробництва яйця?

— А зараз?

— Зараз це подобіє того "Авангарду", що був. Після окупації Донецька, Луганська і Криму ми втратили величезні виробничі потужності – впали з 7,2 мільярда штук яйця в рік до 4 мільярдів.

А після того, як у нас почався конфлікт з НАБУ, групі позакривали всі кредитні лінії, плюс пандемія вбила експорт. І ми впали ще сильніше – до сьогоднішніх 2,2-2,3 мільярда на рік.

Фото Економічної правди

— Чому для групи так важливі кредитні лінії, враховуючи, що до війни на Донбасі та протистояння з НАБУ, в групу вже було залито дуже багато грошей?

— Кредитні лінії важливі для любого бізнесу, тим більше який ведеться в сільському господарстві. Ти мусиш вкладати весною величезний капітал, який треба десь брати.

Що стосується яйця, то, наприклад, щоб дістатись до Сінгапуру, треба на одну тільки дорогу витратити 45 днів. Тому на експорт в нас постійно було задіяно порядку 40 мільйонів доларів кредитних ліній.

— Зазвичай великі групи мають чітку структуризацію: "материнська" компанія управляє окремими профільними "дочками". Як побудована група Ukrlandfarming?

— Кіпрська Ukrlandfarming є материнською компанією, під якою є українські управлінські компанії "Авангард" і "Укрлендфармінг" з єдиним офісом в Києві. Вони в свою чергу керують порядку 400 компаніями.

— Назвіть, будь ласка, фінансові показники групи за 2021 рік.

— Не можу назвати тому що в мене їх немає.

Всі наші сервери фактично знищені нашими опонентами, тому що коли в нас були обшуки у 2019-му році, то повиривали "з м’ясом" все "залізо" – фактично знищили нашу базу обліку. І ми по цей час її відновлюємо.

— До війни Росії проти України група Ukrlandfarming виглядала в цифрах наступним чином: 24 елеватори загальною потужністю 2,4 мільйона тонн, 23 птахофабрики, 8 комбікормових заводів, 40 тваринницьких ферм. Що з цього вже не актуально?

— Не змінилась тільки кількість елеваторів. Працюючих птахофабрик лишилось 11, комбікормових заводів працює лише 3. По тваринницьких комплексах закрито 80%: в нас було 60 тисяч поголів’я, а зараз до 15 тисяч.

— Яким був і яким став ваш земельний фонд?

— Був 670 тисяч гектар, а став 460 тисяч.

— Всі ці 460 в оренді?

— Так.

Фото Економічної правди

— Що ви думаєте про закон про ринок землі, та чи купували по ньому землю?

— Не купували тому що нам не цікаво купувати по 100 гектарів. Ми зосереджені на ринку оренди землі.

Та й навіть якби у нас була можливість або бажання переводити свою землю з оренди у власність, то це було б неможливо. Ніколи в Україні приймуть закон, за яким 460 тисяч гектарів будуть у власності.

Я думаю, що якщо закон про землю запрацює на повну, купівля 10 тисяч гектарів буде піком перемоги суспільства.

— Попереднє питання пов’язано з тим, що ви орендуєте землю у 200 тисяч пайовиків. Як зупинити цю армію, якщо вона переорієнтується зі здачі землі в оренду на її продаж?

— Цей ризик є, але я думаю він не великий. Насамперед тому що є так звана інертність суспільства. Минулий рік став першим, коли в нас почався відтік наших пайовиків, але він незначний – на рівні 4-5%, які захотіли продати свою землю.

Ми прогнозуємо, найближчий час ринок оренди буде відтікати в сторону продажу на рівні 5-7% в рік.

— Але ж це досить багато: за 5 років ви можете втратити чверть свого земельного фонду.

— Ні, тому що ті хто купують цю землю, далі повертаються, укладаючи з нами договори оренди. Їм же це вигідно.

— Є така думка, що неможливо якісно адмініструвати земельний банк, що перевищує 30 тисяч гектарів. Судячи з того, що ви орендуєте 460 тисяч гектар, ви з цим не згодні.

— Якраз згодні тому що наш земельний банк управляється через 12 регіональних кластерів, кожен з яких поділений на дільниці від 15 до 42 тисяч гектар.

— Який загальний кредиторський портфель групи, і скільки з цієї суми прострочено?

— Якщо не брати нарахованих відсотків, то у нас 2 мільярди доларів кредитів. Всі вони прострочені.

— Але всі вони реструктуризовані?

— Реструктуризовані на ту чи іншу дату. Є більш агресивні кредитори, є менш агресивні. Є кредитори, які лояльні до компанії.

— Скільки з загальної суми 2 мільярди доларів агресивних кредиторів?

— Біля 15%. Процентів 30-40 лояльних. Інші 30-40% посередині між першими та другими.

— Чи готові вони йти до суду і примушувати групу до розрахунку?

— Я думаю, що так.

— Чи можна сказати, що на сьогодні кредитори групи вже від вас втомились?

— Можна сказати, що вони втомилися.

Фото Економічної правди

— Скільки вони ще готові терпіти?

— Це важке питання. Дасть відповідь час. Взагалі не розумію, як ця ситуація, в якій я опинився, могла статися. Вона не вигідна нікому: ні державі, ні компанії.

Однозначно для того, щоб вирішити питання, мені треба повернутися в Україну.

— Ви маєте на увазі, що вам потрібно просто банально ходити по кабінетах і в класичному українському стилі вирішувати проблеми?

— Ні. Я пропоную зараз домовитися з НАБУ. Дивіться, справа розвалиться в суді.

— Скільки на сьогодні вартує група Ukrlandfarming?

— Якщо її продавати, вона коштує нуль або навіть мінус. Але я надіюсь, що все-таки дойду до кінцевої точки у розв’язанні проблем, що дасть можливість врегулювати питання з усіма кредиторами.

— Чи отримували ви за період перебування у Відні пропозиції продати групу?

— Отримував пропозиції віддати за борги, або продати окрему частину групи, але всі ці розмови не давали комфорту ні мені, ні моїм кредиторам. Це було більше схоже на мародерство.

— На якій стадії вартості активів чи обсягів виробництва група досягне точки безповоротності, коли вона не встоїть?

— А я не хочу озвучувати цю тему. Тому що це буде мій фінал.

По-перше, його ніхто не знає. По-друге, це питання я вже декілька раз задавав сам собі, і деякий час навіть дивувався…

— Дивувались, що змогли пройти визначені дати "фіналу"?

— Що певні речі пройшли.

Знаєте, тут я переконався в тому, що більшість обмежень ми самі собі придумуємо. Ви мене спитаєте – коли я хочу домовитися зі своїми опонентами? Я хочу домовитися "вчора". Чесно, не думав, що ця війна буде так довго.

Фото Економічної правди

— Ситуація, в якій ви знаходитесь, вигідна в тому числі вашим конкурентам. Чи претендували вони на активи вашої групи?

— Те, що такі настрої були, то так, однозначно. Не можу сказати хто, але думаю, наприклад, у Богдана (екс-голова Офісу президента – ЕП) з Сольським (голова Комітету Верховної Ради з питань аграрної та земельної політики – ЕП), які мають свій аграрний бізнес, порядку 100 тисяч гектарів землі, такі наміри були.


Про справу НАБУ, "хама" Андрія Богдана та ставлення влади

— Широкій аудиторії більше відомо про ваш конфлікт з НАБУ. Коли та з чого він почався?

— Це був 2015 рік, коли "Авангард" побудував дві великі фабрики з виробництва яєць в Херсоні та Кам’янець-Подільському. Це вартувало порядку 500 мільйонів доларів і звичайно включало в себе операцію з відшкодовування ПДВ.

Сума до відшкодування була десь 300 мільйонів гривень, і в цей час нам приходить лист з казначейства, що по справі НАБУ нам заблокували цей платіж. Я тоді ще здивувався, думаю "де ми, а де НАБУ?".

Ми почали стукати у двері, з’ясовувати що трапилось. Врешті через 2 роки цю справу закрили за відсутністю складу злочину.

Але за цей час я вже встиг привернути до себе зайву увагу, і в результаті НАБУ була відновлена стара закрита справа по VAB-банку, яка стосувалась рефінансування на 1,2 мільярда гривень. Під ці гроші я давав особисту поруку, віддав в залог побудований за 20 мільйонів доларів завод в Івано-Франківську.

Тобто навіть мови не йшло про те, щоби ці гроші нами не були повернуті державі.

— Ваше протистояння з НАБУ почалось при президентові Порошенку, але якщо претензії безпідставні, то чому ця війна отримала продовження за президентства Зеленського?

— Коли Зеленський прийшов до влади, ми надіялись, що ситуація буде краща.

У вересні 2019 року виникла ситуація, коли я попав до Зеленського зі своєю ініціативою, яка полягала в залученні Україною кредитування від 5 до 10 мільярдів доларів з Китаю та Саудівської Аравії під 10-річні форвардні поставки кукурудзи.

На цій зустрічі були також присутні Шефір, Аваков і Богдан. І Богдан, бачивши мене перший раз в житті, допускає надзвичайне хамство в стилі "хто ти такий і що ти тут робиш". Ми посварились, і я зрозумів, що даремно прийшов на цю зустріч, і нажив собі ворога.

Як я розумію, після цього з Офісу президента був дзвінок Рябошапці та Каську, після чого вони відновили справу по VAB-банку. А потім це перейшло в хронічну модель, яка працює вже 2,5 роки.

Фото Економічної правди

— Ви неодноразово у своїх публічних заявах пов'язуєте претензії НАБУ по цій історії безпосередньо з Ситником, і навіть на вантажівках вашої групи був надпис "Ситник – корупціонер". Чи правильно розуміти, що ви асоціюєте свої проблеми саме з Ситником, а не з загальною системою влади?

— Так, рекламу ми робили Артему Сергійовичу. Було таке.

Однозначно ми перейшли з ним на особисті речі. Чи нам це було потрібно? Точно не потрібно. Але ми мусили якось захищатися.

— Я до того, що, можливо, у вашої групи проблема не з НАБУ, а з владою?

— Яка різниця. Проблема з владою у всіх в Україні, не тільки в мене.

В мене проблема з владою у тому, що вона самоусунулась від вирішення мого складного питання.

— Вам не вдавалось вирішити свою проблему за президента Порошенка, і не вдається за президента Зеленського. Втім ви досить успішно вирішували свої питання з часів Януковича. Чи означає це, що влада президента-Януковича видалась для вас найбільш конструктивною?

— Вона була більш конкретною, це правда. Принаймні були якісь правила.

А тут ти кажеш "я хочу державі заплатити гроші". У відповідь – "Ні". Ти: "Я хочу, щоб працювали підприємства". У відповідь – "Ні". Ти питаєш: "Що ви хочете?" Відповідь: "Щоб всі підприємства були знищені, люди пішли нахер і ми нічого не отримали".

Яка в цьому логіка?

Фото Економічної правди

Про управління бізнесом з Відня, колишніх друзів та повернення в Україну

— Ви переїхали у Відень 2,5 роки тому. Як останні 2,5 роки виглядає стандартний робочий день Олега Бахматюка?

— Приходжу на роботу о 8 ранку, через комп’ютерну систему зв’язку проводжу наради з ключовими людьми – це 5-10 менеджерів, які є безпосередніми кураторами напрямків по тваринництву, птахівництву, фінансам, землі, та по блоку механізації.

Загалом у сфері мого контролю десь до 50 людей.

Мені тут ніхто мозок, перепрошую, не засирає. Я собі можу посидіти поаналізувати, попланувати, робити якусь логіку процесу. Але це тактика. А стратегія все рівно вдома, в Україні.

— Як ви контролюєте свій менеджмент в умовах, коли, як ви кажете, система фінансового обліку групи фактично знищена? Вірите їм на слово?

— За допомогою так званого перехресного контролю: умовно, якщо ви не заллєте рідину в один сосуд, то вона не з’явиться в іншому, і так далі по ланцюгу.

Щодо системи обліку, то вона знищена за минулі роки, але ми вже відновили її до середини 2020-го року, і цьогоріч будемо здавати міжнародний аудит. Або постараємося це зробити.

Щодо поточної ситуації, то система онлайн обліку ведеться.

Фото Економічної правди

— Українська практика показує, що коли власник групи не має можливості бути фізично присутнім в країні базування активів своєї групи, то його менеджмент сприймає це як можливість "підзаробити". Чи зіштовхуєтесь ви з проблемою системних крадіжок всередині групи?

— Ситуація, через яку я був вимушений виїхати з України, була для мене неочікувана, і після неї я провів своєрідну інвентаризацію свого менеджменту, людей і відносин.

Те, про що ви кажете, було на початку мого виїзду – на початку 2020-го року, коли люди відчули якусь, так сказати, можливість. Але згодом ми почистили людей, і зараз все нормально. Базові люди витримали і конструкція спрацювала. Наразі я дуже задоволений менеджментом, він майже не потребує моєї уваги.

Гірше ситуація з тими людьми, яких я вважав своїми друзями або хорошими знайомими. З них процентів 60 просто уплило.

А з людей, яким я упродовж життя зробив щось добре, то й взагалі під 90%. Але це така, напевно, природність цієї флори та фауни українського бізнес-середовища.

— Якщо ВАКС відмінить своє рішення про ваше заочне засудження, то чи повернетесь ви в Україну?

— Точно повернусь.