На міжнародній інвестиційній конференції “Game of Thrones: Final Season?”, яку проводила інвестиційна компанія Concorde Capital,  власник та СЕО Групи компаній “Укрлендфармінг”  Олег Бахматюк виступив у дискусії із представниками українського великого бізнесу. Публікуємо найяскравіші цитати Олега.

Дослідження Concorde Capital, продемонстровані нам сьогодні, показали, що життя українців останні 20 років - це виживання із постійним прийманням обезболюючого.  Ракова хвороба сучасного суспільства - це трудова міграція. На відміну від України, світ живе у форматі протекціонізму і це впливає на глобальні зміни в економічному середовищі.

Спір між Китаєм і США відкриває величезні можливості для України. В першу чергу - в агросекторі, який може повністю замістити ресурс і стати політичним елементом фінансування економіки. Фінансування МВФ – це насправді індикатор, а він не змінює економіку, він її стримує від нестабільності. Потрібно використовувати ресурси, які стануть не просто ресурсами, а капітальними інвестиціями і дадуть можливість для використання іншої стратегії.

Відокремлювати політику від макропланування не можливо. Та потрібно враховувати такі фактори як вихід і розширення торгівлі на зовнішніх ринках, політику внутрішнього протекціонізму - саме таке економічне бачення здатне зупинити міграцію. Насправді, якщо вже зараз не запровадити кардинальні зміни, то завтра ми не будемо мати за що боротись. Співвідношення бюджетних організацій і пенсіонерів до населення, що працює стане на стільки критичним, що країна зупиниться в розвитку. Риторика має змінитись і це - найбільший виклик для майбутньої влади, для бізнесу. 

Зверніть увагу - голова Національного банку Польщі сказав “моє найперше завдання - умовно, купити ще мільйон українців. Тому піднімаємо мінімальну зарплату для українців, які працюють на території Польщі”. Потім виступає голова українського Нацбанку і, умовно каже “ми піднімаємо ставку до безмежності” тим самим знищуючи будь-яку можливість бізнесу отримати кредити. Україна виглядає як якесь унікальне царство, що живе за своїми правилами. В Україні ставлять якісь експерименти і це потрібно припиняти.

Торговий конфлікт між Китаєм і США відкриває величезні можливості товарного потоку. А це - мінімум 5-10 млрд доларів щороку, а отже - на 20-30 млрд доларів фінансування. Для розвитку економіки України потрібні ці гроші. І це не гроші МВФ, які повинні бути як індикатор, а гнучкі гроші для інвестицій. А для інвестицій в України є достатня база: технічна, кадрова із людей, унікальне географічне розташування. Величезну роль може відіграти аграрний сектор, який уже перетворюється з  економічного сектору в політичний в світовому товаристві. І це перетворення також має стосуватись  формування інфраструктури. 

Всі втомились від постійного вмирання і мусолення проблем останні 5 років. Відсоток,  два росту… Має бути надія, всі хочуть мати віру: і бізнес, і влада, і люди. Надію наразі ніхто не дає. А хто замотивує людей повірити у можливості змін, той отримає ресурс для їх втілення. Необхідні фактори - це вміння планувати, вміння реалізовувати, підбирати команду людей. І тоді, після наполегливої праці, ми побачимо зміни.  

Треба боротись не з корупцією, треба боротись з бідністю. Необхідно ввести закон про лобізм і провести повну приватизацію - це вирішить питання політичної корупції.  Що недоотримує вчитель та лікар, те бере корупціонер.  

Відкрите питання - чи була правильна банківська система банку? Ні, була неправильна. Разом із тим - вона була і працювала. Кожна бізнес-група мала свій банк і це не було новиною ні для кого. В 2016 стало новиною, що портфель ПриватБанку на 95% там складається з корпоративних позик. А до цього Нацбанк не бачив…

Ліквідація банківської системи в 2015 році - це як провести операцію і ампутувати від тіла руки і ноги. Таке тіло має дуже обмежені можливості. Для чого знищувати 40% економіки, коли  можна було реформувати 15%? Більш плавний перехід був вигідніший для економіки. Готовність до переговорів із Нацбанком була у всіх. Та була обрана політика призначення ворогів для досягнення амбіцій, знайдено політичну доцільність зниження банківської системи. Власники ліквідованих банків працюють у реальному секторі економіки, в бізнесі задіяно велику кількість людей, у всіх були і залишаються позитивні наміри. І всі ми не були почуті. Навіть навпаки - проти нас розпочато гоніння. І сьогодні це вже більше ніж боротьба, - це пошук справедливості. Я відкритий до переговорного процесу. Я впевнений що історія дасть оцінку тодішній Голові Національного банку, яка нанесла більшої шкоди, ніж Путін економіці нашої держави. Втрати можна порахувати і я переконаний, що цьому буде перерахунок.

Ми вже пережили процес банківського, “олігархічного”, чи, так званого, економічного фінансування бізнес-груп в Україні. Їх уже не буде. Це добре, але не наслідок. Де фінансування приватного сектору? Де фінансування в економіку держави? Чому зовнішні залучення коштів залишаються спекулятивним інструментом, які висмоктують кров з економіки, не дають розвиватись самим територіям? Чому вони підштовхують до трудової міграції? Вони стримують, а не стимулюють інвестиційні вклади і не дають можливість доступу до ресурсу. 

Я працюю в аграрному секторі і до фінансового сектора не маю ніякого відношення і просто споживаю наслідки. Реформування банківської системи можна було зробити ніжніше і правильніше. Держава могла з моїх активів і банків отримати у вигляді коштів не у розмірі одного відсотка від вартості (як зараз продає Фонд гарантування вкладів), а 40%. Для мене залишається незрозумілим чому державі стали не потрібні додаткові  10-15 мільярдів гривень. Не можу знайти пояснення в чому необхідність арештовувати підприємства, які генерують додану вартість і зупиняти їх діяльність. Налагодити роботу підприємства - це величезна робота. Можна ж віддавати їх в управління тим, хто знає як вести цей бізнес, держава може бути куратором, увійти в форму взаємодії чи форми партнерства і дати можливість підприємству працювати, а людям - бути працевлаштованими, захищеними і отримувати зарплату. Ефективна робота підприємства налагоджують роками, а знищити можна за один день. А потім можна поїхати за кордон і вчити українців як нам жити - з сегменту свого розуміння і позиції, дуже легко. А підприємство стоїть і люди поїхали на роботу за кордон. 

Ми ж нікуди не втекли і працюємо тут на місці, споживаючи наслідки падіння банківської системи. Ми вже познайомилися зі всіма силовими структурами - українськими і зовнішніми. Ми пережили це все як наслідок процесу ліквідації банківської системи. Я переконаний, що оцінка буде дана в майбутньому і життя покаже. Зараз треба зробити висновки, щоб більше такі речі не повторювалася. Друге - запустити банківську систему таким чином, щоб вона почала кредитувати реальний сектор. Тільки так українська економіка може отримати новий виток розвитку.